В північно-західному регіоні держави, в межах історичної Волині, Волинський національний університет імені Лесі Українки має потужні ресурси в усіх значеннях: кількісні та якісні, фінансові та матеріальні, викладацькі та студентські, й по праву належить до провідних класичних університетівУкраїни.
Джерела освітніх традицій на Волині беруть початок ще з часів Київської Русі. Підтверджує даний факт багаточисельна інформація про навчання в школах при церквах і монастирях, яку знаходимо в Галицько-Волинському літописі. Також маємо достовірні відомості, що в церкві Івана Богослова, яка була побудована у 1175–1180 роках у дерев’яному дитинці Лучеська і є першою кам’яною спорудою міста, вивчали слов’янську грамоту.
Початком утвердження юридичної освіти на Волині вважаємо ХV–ХVІ ст., коли шляхетська молодь навчалась та працювала при канцеляріях земських і гродських судів. Збережені луцькі актові книги другої половини ХVІ ст. – першої половини ХVІІ ст. засвідчують, що в місті Луцьку склалось стійке юридичне середовище, вихідці з якого обіймали ключові посади на всіх сходинках суддівської організації того часу. Яскравим і переконливим підтвердженням цьому можуть слугувати біографії визначних державних діячів, які пройшли правничу підготовку в Луцьку. Так, майбутній гетьман Іван Виговський саме тут розпочинав свою кар’єру між 1620 і 1640 роками, обіймавши посади підписка та намісника підстарости, де працював з книгами судово-адміністративних установ. На сторінках актових книг знаходимо першоджерела, які засвідчують високу юридичну техніку та професіоналізм працівників судово-адміністративних установ.
Першою, по-справжньому багаточисельною освітньою установою Луцька був єзуїтський колегіум (1607–1612 рік), хоча у переліку предметів, що в ньому викладались, ми не знаходимо права. Більшість дослідників вважають, що даний заклад був осередком полонізації Волині.
Наступний історичний період характеризувався переходом від полонізації до русифікації краю. Як пише Ірина Мілясевич, на почату 30-х років ХІХ століття мережа освітніх закладів Волині для осіб благородного походження мала такий вигляд: у губернському місті Житомир була заснована Волинська губернська гімназія, якій підпорядковувалися 4 дворянські повітові училища – Острозьке, Луцьке, Теофіпольське, Новоград-Волинське.
Луцьке дворянське училище постало на базі єзуїтського колегіуму 16 червня 1835 року. Серед відомих випускників цього навчального закладу, які пов’язали свою кар’єру з юриспруденцією, був Омелян Миколайович Дворницький (1838–1906), судова кар’єра якого співпала з реформою 1864 року. Спочатку О. М. Дворницький обіймав посаду мирового посередника, згодом був переведений мировим суддею Володимир-Волинського округу та назначений головою з’їзду. Вивчаючи архівні документи, де міститься інформація про біографії та службову кар’єру юристів-практиків, варто відзначити, що приклад О.М.Дворницького радше був винятком, ніж правилом. З метою боротьби з польською агітацією і впливами на суддівські посади, в західні губернії призначалися вихідці з центральної частини Російської імперії. Прикладом цього слугує біографія голови Луцького окружного суду І. Десницького.
Для утвердження та максимального поширення історико-правових джерел, пов’язаних з Волинню, багато зробив Микола Дмитрович Іванішев (1811–1874) – український історик права, – який будучи членом Київської археографічної комісії неодноразово відвідував Волинь. Результатом цих поїздок стало видання фундаментальної роботи «Архивы Юго-Западной Руси», де вміщено велику кількість документів волинського походження.
Міжвоєнний період характеризується відновленням польських освітніх впливів на Волині. У Луцьку впродовж 1920-1930-х років діяли три навчальні заклади, серед яких була і українська гімназія, яка була заснована на базі діючої з 1895 року російської державної чоловічої гімназії і функціонувала до 1939 року. Цей освітній заклад по праву вважають центром національного культурно-освітнього життя Луцька у міжвоєнний період. Цікавим фактом в історії української гімназії є те, що впродовж 1928–1929 рр. польську мову тут викладав відомий львів’янин Ярослав Галан.
Прихід радянської влади суттєво змінив підхід до освіти і підготовки правників. Першим вищим навчальним закладом на Волині став створений у квітні 1940 року Луцький учительський інститут. З 1985 року на базі історичного факультету в педінституті було започатковано викладання курсу радянського права, яке здійснювали викладачі кафедри історії СРСР та УРСР, яку очолював проф. О. Михайлюк. За часів Радянського Союзу викладання історії української державності та українського права було ідеологічно шкідливим, а юридичні факультети функціонували лише в Києві, Львові, Харкові, де викладали курси «Історії держави і права СРСР та УРСР».
Національне відродження другої половини 80-х років спричинило зміни і в вищій школі, які остаточно були закріплені із здобуттям Україною незалежності. В структурі історичного факультету Луцького педінституту імені Лесі Українки протягом 1990–1993 років починають викладати правові дисципліни. Серед викладачів, які забезпечували лекційні курси на кафедрі історії України, назвемо Л. Крижанівську, Я. Мацкевича, З. Савич. А вже 16 вересня 1993 року наказом ректора Волинського державного університету ім. Лесі Українки було відкрито правничий (з 1998 року – юридичний) факультет.
Реалії сьогодення такі, що ринок університетської освіти характеризується не тільки співпрацею та академічною толерантністю, а тут присутня і відчутно прослідковується жорстка конкуренція за студента.Ми не можемо зараз апелювати до традицій юридичної освіти, які склалися, скажімо, у Львівському національному університеті імені Івана Франка, де навчається близько 2600 студентів та функціонують визначні наукові школи. Значна частина наших викладачів та аспірантів-юристів проходить підготовку саме у Львівському національному університеті, передусім це стосується аспірантів, що здійснюють підготовку дисертацій за спеціальностями 12.00.03 та 12.00.05. За мірками усталених традицій ми молодий факультет. Це, з одного боку, полегшує роботу, створюючи простір для ініціативи і нестандартних рішень, з іншого – зобов’язує, бо покладає велику відповідальність за наші дії.
Як слушно зазначає академік В. Тацій, 288 вузів в Україні – це надто багато для того, щоб здійснювати фахову підготовку юристів, та водночас вважаємо, що у північно-західному регіоні України в нас для цього найкращі умови, що підтверджено цілою низкою рейтингів. Важливе місце у підготовці юриста на юридичному факультеті відведено блоку історико-правових дисциплін. На першому етапі з моменту створення факультету дані дисципліни читались на кафедрі публічного права, яку організував та очолив професор Долежан В. В. Першими викладачами були переважно юристи-практики. Ми з приємністю відзначаємо, що випускники ЛНУ ім. Івана Франка Сухомлин Анатолій Степанович та Олійник Алла Сергіївна доклали максимум зусиль задля належного забезпечення навчального процесу.
Належний рівень наукової діяльності є невід’ємною складовою навчального процесу та важливою гарантією підготовки висококваліфікованих фахівців-юристів. З цією метою до наукового консультування та забезпечення якісної навчально-методичної роботи запрошуються відомі фахівці, серед яких проф. Ярмиш О. Н., проф. Луць Л. А., проф. Пилипенко П. Д., проф. Бойко І.Й., проф. Кобилецький М. М., проф. Колодій А. М., проф. Тищик Б. Й., проф. Головко О. М., проф. Кириченко В. В та інші.
На кафедрі теорії та історії держави і права з 2011 року функціонує аспірантура за спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права». Протягом 6 років захищено 5 кандидатських дисертацій. Також тут працюють та здійснюють підготовку наукових досліджень 5 здобувачів наукового ступеня доктора юридичних наук та 5 аспірантів.
Продовжуючи традиції української юриспруденції в історико-правових дослідженнях, члени кафедри започаткували видання наукового журналу. Його праобразом є перше в Україні юридичне видання українською мовою – журнал «Часопись правнича», що видавався з 1889 р. до 1912 р. у Львові. Завдяки роботі колективу кафедри започатковано роботу та зреалізовано ідею фахового видання «Історико-правовий часопис» (Наказ Міністерства освіти України № 793 від 04.07.2014 року «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства щодо діяльності спеціалізованих вчених рад від 26 червня 2014 року»).
Нині у багатьох країнах існують жорсткі вимоги до абітурієнтів та студентів – майбутніх юристів, але ці вимоги в різних країнах є неоднаковими. На наш погляд, складно уявити і допустити, що в цій сфері буде досягнута єдність. Тому основну увагу варто зосередити на мобільності викладачів і студентів. Відповідно до цього, студентам, яких прийняли на юридичний факультет, потрібно дати дозвіл (їх навіть варто зацікавити) вчитися хоча б один семестр на юридичному факультеті вузу іншої країни.